НАРОДНА ЛЯЛЬКА-МОТАНКА – ОБЕРІГ ДУШІ

Лялька. Лик. Образ. Об'єм... Щось привабливе та небезпечне, складення та таємниче, нерозкрите...Мотанка – це й іграшка, й оберіг. Вважається, що вони з'єднання явилися ще у добу пізнього палеоліту. Тож нині ляльці вже сім тисяч років. У дохристиянські часи мотанки робили з найпростішого матеріалу – сіна, клаптиків тканини, ниток, стрічок. Люди знали, лялька не може бути на когось подібною. Мати, створюючи донці іграшку, ніколи б не наважилась намалювати очі, ніс або губи. Замість людських рис у неї на обличчі хрест – символ Сонця.

Чи має бути лялька красивою? Ні. Скоріше внутрішньо змістовною, образною, такою, яка б з'єднання єднувала рід та природу, історію та сучасність. Мотанка – перш за все посередник між поколіннями тих, хто відійшов у Тій світ, і ще не народженими людьми. Українці вірили, що зробивши ляльку, можна просити у Вищих Сил дощу, гарної днини чи добрих новин. Коли нездужала дитина, батьки спеціально робили ляльку і клали її під подушку або прикріплювали до хворого місця, сподіваючись, що мотанка перебере на себе недугу.